Работа дипломированных строителей

«Чим я, україномовна українка, недотягую до вас, російськомовних? Чим моя мова завжди була настільки гіршою за вашу?»: особливе звернення

07.11.2017 00:11

«Чим я, україномовна українка, недотягую до вас, російськомовних? Чим моя мова завжди була настільки гіршою за вашу?»: особливе звернення

Журналістка Соломія Шваб, яка народилася в україномовній родині і ніколи не вчила і не розмовляла російською, опублікувла доволі щемливе звернення до всіх російськомовних людей, які вважають, що їхні права якось “притісняються” в Україні.

Повідомляє bdzhola.com

То, хто насправді зазнає утисків всі ці роки і чому наша мова потребує захисту?

“Про мову

Бо задрали

Якимось чином на українському інтелектуальному просторі заговорили з приводу мовного питання. Заговорили досить гостро і емоційно, що не мало б бути характерним для інтелектуального простору взагалі, але «український», як завжди, робить свою справу.

Словом, хочете емоцій, будуть вам емоції!

Я народилася і виросла у повністю ізольованому від російської мови світі, ПОВНІСТЮ ІЗОЛЬОВАНОМУ! Батьки мої – люди університецьких кіл – завжди прагнули витончити мою мову до досконалості, озолочували її благородною лексикою, не щадили за русизми чи неправильні наголоси, навіть, інтонація в нашому домі завжди мала суттєві рамки. Я завжди страшенно пишалися тим, наскільки красиво звучала моя мова, в порівнянні з мовою будь-кого поза моєю родиною.

Правда, те, що було моїм предметом для самоповаги, стало причиною відвертих знущань з боку реального життя.

– Соломіє, а ти віруюча?

– Ні, чому ти так вирішив?

– Ну бо ти кажеш не красівий, а красивий. Так тікі штунди говорять.

Мені пощастило з мамою і з татом, які завжди тлумачили такі діалоги. В голові 8-річної дитини це не може розшифруватися саме по собі.

В 17 років я приїхала в Київ. І почалася війна.

Починаючи з трактатів Арістотеля (перекладів яких на українську, ясне діло, в природі не існує), закінчуючи обов’язковим конспектуванням цього античного потоку думок, я займалася, насамперед, перекладами. Може здатися, що це обов’язок студента, але НІХРЕНА ЦЕ НЕ МІЙ ОБОВ’ЯЗОК! Я не поступала на іноземне відділення, не здавала іспиту на знання російської і повинна знати цю мову. МОЖУ, АЛЕ НЕ ПОВИННА!

– Так, ета студєнти пєрвава курса паліталоґії?

– да!

– Екзамєни у вас с дєсятава января начінаюцца, вот распісаніє.

– Аля, шо таке января?

І я не жартую. І це ще не кінець.

З часом я, звичайно що, адаптувалася. до сприйняття на слух і до читання. Зрештою, значна частина моїх друзів – російськомовні люди, тому це досить очікувана ситуація. Але грамоти я вчити не збиралася і не збираюся.

В якийсь момент прийшов час лупати сюю скалу, точніше шукати дорогу в майбутнє. І от я наївна така, ще зовсім молоденька дівчинка, почала писати у модні видання, шукати будь-яких можливостей. ЩОБ РЕАЛІЗУВАТИ СЕБЕ У СВОЇЙ КРАЇНІ, попрошу зауважити.

(після здачі тестової роботи)

– Ви чітаєтє наш журнал вабщє?

– Так, звичайно!

– І ви нє чуствуєтє разніци мєжду тєм, што ви напісалі, і тєм, што відітє в журналє?

– …

– Ладна, напішите новоє заданіє, но ТАК КАК В ЖУРНАЛЄ.

– Щиро дякую за другий шанс!

– Саламія, ви очєнь нам нравітєсь как чєлавєк, то у вас апять адна і та же ашибка. пісать нужна на рускам. Ви дажє етава нє понялі, па етаму ми нє можем взять вас на работу.

– А де ж мені тоді писати про моду українською, якщо всі ваші видання російськомовні? Можливо є шанс публікувати періодичні українські тексти?

– …

Даю слово, що в діалогах подібного змісту я брала участь тричі в житті.

! «Ви очєнь нам нравітєсь, но ви же пішетє на укрінскам» !

Розумієте, мать вашу?! НА УКРАІНСКАМ!

Після всіх тих ударів, десятків істерик і декількох депресій, я перестала стукати в двері, і почала мурувати свої власні.

Дискредитеція? Пригноблення? Деформація норм? Трагедія?

Так от, любі мої поборювачі російської мови в Україні. Поясніть, будь ласка, за що ви так зі мною? Чим моя мова завжди була настільки гіршою за вашу? Чим я, україномовна українка в Україні, недотягую до вас, таких самих простих смертних?

Якщо раптом вам здалося, що ваше право на свободу хтось обмежує, то вам просто здалося.

«Найбільша ознака скаліченості суспільства – це транслювання культури, яка це суспільство скалічила!»

Як добре, що сльози витираються.

Як шкода, що війни не пробачаються.”

Соломія Шваб

Источник

2024 © "Работа дипломированных строителей". Все права защищены.
Редакция: | Карта сайта